ПОЛЮБИ́ТИСЯ, люблю́ся, лю́бишся; мн. полю́бляться; док.
1. з ким і без додатка. Відчути гарячу сердечну прихильність одне до одного (про осіб різної статі); покохати одне одного. Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою — Така доля моя! (Шевч., II, 1963, 139); Вони зустрічались кілька разів у княжому саду, але так нічого одне одному не сказали, тільки відчули, що полюбились навіки (Скл., Святослав, 1959, 49); // Ви́кликати, збудити почуття любові в особи протилежної статі. Полюбився їй один парубок (Вовчок, І, 1955, 86); І хоч би знати: за що полюбилася йому Груня? (Горд., II, 1959, 215).
2. Відчути глибоку повагу, товариську відданість одне до одного. Полюбилися хлопці.. Увечері Яким забирався до книжки, до письма, просив Олексу, щоби йому дещо показував (Ков., Світ.., 1960, 28).
3. тільки 3 ос., кому. Припасти до вподоби, до смаку; сподобатися. Вона [Христя] сама не знає, чого ся Мар’я так їй полюбилася (Мирний, III, 1954, 149); Мені вже встигла полюбитися дідусева робота (Збан., Мор. чайка, 1959, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 105.