ПОЛЮБО́ВНИЙ, а, е, розм.
1. Заснований на взаємній домовленості. Брати в полюбовній згоді довершили поділ (Фр.,VI, 1951, 203); — Там [у судовому «Положенні»] чорним по білому написано, що незалежно від полюбовної згоди поміщик може в усякий час вимагати від селян обміну необхідної йому землі (Стельмах, І, 1962, 348).
2. Сповнений любові (у 2 знач.); ласкавий, ніжний. Прагнень юності щоденних, Полюбовних слів, Наших дум, присвят пісенних Чую знову спів (Ус., Листя.., 1956, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 105.