ПОЛЮБО́ВНИК, а, ч., розм. Те саме, що коха́нець 1. В голові її вічно шуміла сивуха; вона все ще моргала на хлопців, але вже забула лік своїм полюбовникам (Коцюб., І, 1955, 69); — Роздарила [роздарувала] наші землі Катерина [друга] графам та князям, своїм полюбовникам… (Гончар, I,1959, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 105.