ПОЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Злякати всіх або багатьох. Уже аж у самому місті почали люди розходитися, то кленучи, то сміючись з навіжених хлоп’ят, що так полякали усіх городян (Мирний, І, 1954, 260); З вагона ніхто більше не вистрибнув. Постріли вартових полякали ув’язнених (Багмут, Щасл. день.., 1951, 57).
2. Лякати якийсь час. Годі, коню, в стійлі спати, Підем ляхів полякати! (Бор., Тв., 1957, 119); — Полякай, синок, батька. Лякай, Васю, лякай (Ковінька, Кутя.., 1960, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 107.