ПОЛІГО́ННИЙ, а, е. Прикм. до поліго́н 1, 2. Полігонна пустеля, піщані бархани, що тягнуться аж до крайнеба, — тільки глянеш на них, так одразу тоскно стає (Гончар, Тронка, 1963, 293); // Стос. до полігона (у 1, 2 знач.). Уралов спершу побоювався, що не звикне тут Галя, занудьгує серед полігонного одноманітного життя (Гончар, Тронка, 1963, 297); Великого поширення [на Україні] набули полігонні установки для виготовлення залізобетонних елементів, цегляних блоків та ін. (Архіт. Рад. Укр., 1957, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 73.