ПОЛІНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полініюва́ти. Сірий графітний слід олівця на полінованому «в клітинку» папері горів перед очима огнистим шнуром на багряних полотнищах прапорів (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 76.