ПОМАЛЕ́НЬКУ, присл. Пестл. до пома́лу. Карпо йшов помаленьку, скоса поглядаючи на Довбишів двір (Н.-Лев., II, 1956, 271); — Помаленьку, бог поможе, розживатимемось (Кв.-Осн., II, 1956, 258); Помаленьку, зміна по зміні, топлення по топленню, .. пустимо всі мартени в республіці (Ю. Янов., II, 1958, 242); — Де ж ви дістаєте [цигарки]?.. — Дістаємо помаленьку, — ухильно відповів Оксен (Тют., Вир, 1964, 439); — Помаленьку живем з старою, — глухо повідав Рубець (Мирний, III, 1954, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 112.