ПОМАНДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Почати мандрувати. Мартинко з охотою помандрував з Богуном .. Бралися на Північ (Ле, Побратими, 1954, 7); * Образно. А вигляне сонце — то й покотиться, помандрує [туман] низинами та дібровами (Стельмах, І, 1962, 375); // Вирушити, відправитися в дорогу. Помандрував козаченько У чистеє поле. За ним іде дівчинонька: «Вернися, соколе!» (Укр.. лір. пісні, 1958, 76); Мало не половина всієї громади завтра ранком помандрує з рідного села в далеку, невідому чужину (Вас., І, 1959, 111); // розм. Піти куди-небудь на незначну відстань. А я щільніш од вітру застебнусь І ввечері до клубу помандрую (Шер., Дорога.., 1957, 8); Сахно помандрувала вздовж живоплоту, шукаючи тієї клятої хвіртки (Смолич, І, 1958, 90); * Образно. Робочий день закінчився. Папери помандрували до шухляд і сейфів (Загреб., Спека, 1961, 319).
2. Мандрувати якийсь час. — Ми тебе пошлемо.. Помандруєш трохи. Тепер взагалі багато народу мандрує (Гончар, IV, 1960, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 112.