ПОМАРА́НЧЕВИЙ, а, е.
1. Прикм. до помара́нча і помара́нч. Насамперед [на Капрі] — виноград.. Рядом з ним садки, повні помаранчевих і цитринових дерев (Коцюб., III, 1956, 332); В кам’яних будинках, оточених помаранчевими садами, мліли від спеки іноземні посли (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 285); // Вигот. з плодів помаранчі. Зовсім розгублений сів я пити чай з помаранчевим варенням (Ю. Янов., II, 1958, 122); Василько випив півпляшки помаранчевого ситра (Сміл., Крила, 1954, 23).
2. Який має колір шкірки помаранчі; оранжево-червоний. Промені сонця помаранчевого кольору малюють якийсь гротеск на стіні (Вільде, Винен.., 1959, 43).
3. у знач. ім. помара́нчеві, вих, мн. Підродина родини рутових, яка включає цитрусові й деякі інші субтропічні вічнозелені рослини.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 113.