ПОМИРИ́ТИ, мирю́, ми́риш, док., перех. і без додатка.
1. Відновити згоду, мирні стосунки між тими, хто посварився або ворогує один з одним. Як чорна Ївга полаялася з Тимофієм та й до ворожки ходила, щоб помирила (Мирний, III, 1954, 32); Василь Іванович помирив Мотрону Іванівну з чоловіком (Ю. Янов., Мир, 1956, 23); Усі намагання тьоті Тосі помирити дівчат пішли намарне (Коз., Листи.., 1967, 31).
2. Спонукати терпляче зносити що-небудь, ставитися до когось; примирити. Отак на мить передо мною Тюрму твій образ озарив, З гіркою долею земною, З життям пекельним помирив! (Граб., І, 1959, 369); Спільний сніданок і можливість перекинутись щирим словом з близькою людиною.. помирили Остапа з несподіваним випадком (Коцюб., І, 1955, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 122.