ПО́МИСЕЛ, ПО́МИСЛ, слу, ч., книжн. Думка, супроводжувана певним наміром, замислом. Слухавши такії його речі, Наум дуже злякавсь, бо думав, чи нема у нього помислу, щоб.. самому собі смерть заподіять (Кв.-Осн., II, 1956, 92); Я проголосую, мамочко, всім серцем своїм, всіма помислами за владу Радянську — найправдивішу в світі… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 140); * Образно. Де б не йшов І де б не знав чужі краї, Я бережу її [Вітчизни] любов, Труди і помисли її (Мал., Звенигора, 1959, 318); // Заглиблення думками в що-небудь; міркування. Він помислом своїм народних дум глибини Проник і освітив, добувши з тих глибин Все найкоштовніше, — і звідти виніс він І мрію життьову народу України (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 122.