ПОМОРГА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Моргати якийсь час. Хай сусідки напослідки [напослідок] Дивляться й регочуть: Поморгають, покивають Та й пересокочуть (Г.-Арт., Байки.., 1958, 181); Заревла машина, затанцювало миготливе світло фар, поморгало трохи, блимнуло разів зо два і погасло (Збан., Єдина, 1959, 62).
Поморга́ти ву́сами (ву́сиками, у́сиками і т. ін.) — порухати, поворушити вусами якийсь час. Комашина, почувши на собі чужий погляд, заворушилася, поморгала невеличкими усиками і затихла (Мирний, IV, 1955, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 133.