ПОМУДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм.
1. над чим і без додатка. Напружено обдумувати що-небудь якийсь час. Над новою думкою, яка так схвилювала Леоніда Івановича, все одно помудрувати доведеться (Собко, Срібний корабель, 1961, 228); В годину дозвілля приємно помудрувати над кросвордом (Літ. Укр., 18.VI 1965, 4).
2. Те саме, що схитрува́ти. Ригорович захотів помудрувати і, щоб з першої пори загнуздати пана сотника по-своєму, щоб не дуже бришкав проти писаря, написав по-своєму (Кв.-Осн., II, 1956, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 136.