ПОМУТИ́ТИСЯ, и́ться, док.
1. Стати нечистим, непрозорим; скаламутитися. Помутилось синє море, Небо хмариться прозоре (Перв., Райдуга.., 1960, 105); * Образно. Відразу помутилася у ваших очах краса світова, тихая радість почала зникати (Мирний, IV, 1955, 308); // Стати темним або невидимим, затемненим чим-небудь; потьмаритися. Зірочки погасли в ночнім небі, В хмарах помутився ясний місяць (Метл. і Кост., Тв., 1906, 45).
2. Стати невиразним, розгубленим (про очі, погляд і т. ін.). Тіло в неї тряслося; очі помутилися — вона ними якось чудно водила (Мирний, II, 1954, 299).
3. перен. Втратити ясність, чіткість, гостроту (про розум, свідомість і т. ін.). Серце її боліло, немов хто у край його вгородив гострий ніж і повернув кругом, думки помутились (Мирний, І, 1954, 158); Від гіркот життя помутився розум, не знаю, що говорю (Чаб., Балкан. весна, 1960, 6); // розм., рідко. Втратити розум. Христя прикро на матір дивилася, думаючи, чи не помутилася, бува (Мирний, III, 1954, 64).
◊ Помути́лося в голові́ у кого, безос. — те саме, що Затума́ни́лося в голові́ (див. затума́нюватися). У голові в Уляни зовсім помутилося, — вона не знає, що робить, забуває, чого виходила в сіни, надвір (Мирний, І, 1954, 311); Щось несподіване трапилось з Іваном: у голові помутилося, зачервоніло у віччю [в очах] (Л. Янов., І, 1959, 103).
4. перен. Втратити виразність, чіткі обриси. Світ у Івасевих очах помутився, він забув про дім, про матір (Мирний, І, 1954, 245); Все помутилося в очах Віри, здійнявши в душі її страшенну бурю (Шиян, Баланда, 1957, 230).
5. перен., рідко. Збентежитися, схвилюватися. [Євгеній:] Вся людська в мні [мені] істота помутилась, Усі думки мішались (Фр., IX, 1952, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 137.