ПОМЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док. Те саме, що помча́ти 1, 2, 4, 5. Помчалися темнії хмари далі (Мирний, І, 1954, 343); Упав Данило на коня і помчавсь, не оглядаючись (Вовчок, І, 1955, 100); Ловко підкотила велосипедом листоноша..; мовчки склала на стіл паку газет, журналів, листів; помчалась далі, завихривши по сліду своєму пелюстки опалого цвіту (Вол., Місячне срібло, 1961, 222); Коні, почувши волю, шарпнулись із копита, витяглися — і помчались стрілою наввипередки (Коцюб., І, 1955, 188); Тільки й чутно, що холодний Вітер дує та голодний Вовк помчався по дорозі І завив на перелозі (Щог., Поезії, 1958, 83); Настануть .. дні солодкого щастя, полетять, помчаться безпереривним дзвенячим ланцюгом (Хотк., II, 1956, 57); * Образно. Думки її помчалися геть за тим денщиком (Мирний, І, 1954, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 138.