ПОМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Обдумавши що-небудь, зробити певні висновки. Онися поміркувала, що Прокіп робить добре, плати не візьме (Н.-Лев., III, 1956, 189); Поміркувала й сама Ворона, що крик і плач ні до чого не доведуть (Фр., IV, 1950, 74).
2. над чим, про що і без додатка. Заглибитися думками в що-небудь, глибоко обдумати щось; // Розміркувати щось. Поміркувавши, скільки-то припаде на кожного з тих двох перепеличок, він одрізав тільки ніжку од курчати й узяв на тарілку (Н.-Лев., III, 1956, 47); А красти?! Так чесні люди не роблять! Ти собі поміркуй: за такі речі тебе всюди вигнали б, і ти.. пропав би (Коцюб., І, 1955, 446); — Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (Стельмах, І, 1962, 440); Здається, ніяк не вирішиш, а посидиш, поміркуєш і, дивись, вирішив! (Донч., V, 1957, 206).
3. з ким, між ким і без додатка. Обмінятися думками з приводу чогось, обговорити що-небудь з кимсь. —Коли так, то, по людському звичаю, заміняймо святий хліб, а потім трохи між собою поміркуємо, — сказав батько (Н.-Лев., III, 1956, 37); Ото поміркувала я з дітьми, Піду, думаю [до Храпка]. І його, знаєте, старшого взяла (Мирний, V, 1955, 186); Ми поміркували з Марусею, і я записав усі її поради (Донч., Перемога.., 1949, 19).
4. Міркувати якийсь час. Поміркував Андрій, далі взяв бумагу, забрав свою одежину та й пішов із села (Коцюб., І, 1955, 445); Ще поміркував [Брюховецький] трохи, ходячи (П. Куліш, Вибр., 1969, 184); Йдучи вулицею, Береза думав про те, що йому треба поголитись, привести до порядку одяг.. Для цього потрібні гроші, тому, поміркувавши, він попрямував до Залізняка(Томч., Готель.., 1960, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 124.