ПОМІ́РНИЙ, а, е.
1. Не великий і не малий, який не має відхилень від середнього рівня, середньої норми і т.ін. Незабаром показалася на крильці панійка; помірного росту, білява (Мирний, III, 1954, 142); Він дивився поверх окулярів кудись угору і часто пересовував мундштук від одного кутка помірного рота до другого (Епік, Тв., 1958, 245); // Не більший від допустимого. Багаторічний досвід медицини.. свідчить, що сонячна радіація у помірних дозах корисна для людини (Веч. Київ, 3.VII 1968, 4); // Який не відзначається великою силою, високою інтенсивністю. Вітер, який здіймає куряву, підхоплює клаптики паперу, називається помірним (4 бали) (Фіз. геогр., 5, 1956, 87); Помірний вітер віє — чудовий льотний час! Беру я свого змія, хлоп’ят скликаю враз (Забіла, У.. світ, 1960, 42).
2. Середній між жарким і холодним (про клімат). В історії землі був особливий час великого похолодання не тільки в полярних зонах, а й у зонах з помірним і теплим кліматом (Наука.., 3, 1959, 51); Славиться Україна своїм чудесним помірним кліматом (Цюпа, Україна.., 1960, 87).
3. Однаковий, постійний у силі вияву, у швидкості руху і т. ін.; рівномірний. Самотньо й лунко одгукується в німих стінах [кімнати] моя помірна хода (Вас., II, 1959, 74); З вулиці почувся кінський тупіт. Це був помірний крок кількох верхових коней (Трубл., І, 1955, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 125.