ПОМІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який можна побачити, помітити, розрізнити зором. Ледве помітною стежкою підіймавсь [Іван] вище й вище (Коцюб., II, 1955, 308); Здоров’я потроху поверталося до неї: на щоках з’явився ледь помітний рум’янець (Хижняк, Тамара, 1959, 223); // Який привертає увагу; примітний. Літня жінка робить незначний рух головою, і серед загальної нерухомості це здається особливо помітним (Собко, П’єси, 1958, 76); Мужчина він, що не кажіть, помітний! Міцний, ставний, енергійний (Грим., Подробиці.., 1956, 25).
2. перен. Який можна сприймати органами чуття; відчутний. Ледь помітний північний вітрець відсвіжував обличчя (Тулуб, В степу.., 1964, 93).
3. перен. Який своєю діяльністю, активністю і т. ін. позитивно відрізняється від інших. Не минуло й двох років, і Матвій став у районі людиною помітною, а тепер навіть знаменитою (Коз., Нові потоки, 1948, 105).
4. перен. Який має велике, особливе значення; важливий. Помітне місце в творчості наших поетів займає військова тема (Мал., Думки.., 1959, 56); Опанас Васильович Маркович залишив помітний слід в історії української фольклористики (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 24).,
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 127.