ПОМІ́ХА, и, ж., рідко.
1. Те, що заважає кому-, чому-небудь; перешкода. Добре діло утіха, коли ділові не поміха (Укр.. присл.., 1955, 85); — Сон не поміха; хто спить — той не грішить! — обізвалася баба (Мирний, III, 1954, 307); [Ольга:] Я вашому щастю не поміха. Я нікому не заважаю (Зар., Антеї, 1962, 247).
2. тільки мн. Електромагнітні коливання, що викривляють сигнал, який приймається.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 127.