ПОМІША́ТИ2, а́ю, а́єш, док., кому і без додатка, розм.
1. Стати кому-небудь перешкодою у здійсненні чогось; перешкодити. [Сербин:] Мар’яно! Невже ти успіла отруїти його!! Я нарошне [навмисне] спішив, щоб помішать тобі (Вас., III, 1960, 49); Піп гречно.. вклонився Вараві, подякував за честь і висловив надію, що він не помішав трапезувати добросердечному і многоцінному товариству (Стельмах, І, 1962, 335).
2. Бути зайвим. — Діло таке, що напарник не помішає (Головко, II, 1957, 507); — Оскільки я бачу, ті п’ять рублів, що ви мені заплатили, не помішали б у вашому хазяйстві (Хотк., І, 1966, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 129.