ПОМІ́ЩИК, а, ч. У дореволюційній Росії та країнах з пережитками феодально-кріпосницьких відносин — землевласник, звичайно дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, — гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного (Комун. маніф., 1947, 14); Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня (Коцюб., III, 1956, 430); Батько вже з тиждень як косить у поміщика сіно і навіть увечері не приходить додому (Багмут, Опов., 1959, 10); Славу співає український народ таким борцям проти поміщиків, проти соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш (Рильський, IX, 1962, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 130.