ПОНАБУХА́ТИ, а́є, док.
1. Набухнути (про бруньки, плоди і т. ін.). Давно розтанув сніг і понабухали бруньки на деревах (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 69).
2. Набравшись рідиною, збільшитися в об’ємі (про частини тіла, місця на тілі); понабрякати. Неподоєні матки замекали голосно в стійлах — Понабухали в них вим’я (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 167); // у сполуч. із сл. жили, м’язи. Збільшитися в об’ємі від напруження. Охрім сидить, вчепившись руками за полудрабки, трясеться на грудді разом з гарбою, аж голова підплигує, жили на сухій шиї понабухали (Тют., Вир, 1964, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 141.