ПОНАГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Нагнути що-небудь (про багатьох); нагнути багато чогось. Всі ченці, й професори, й митрополит, здається, слухали, понагинавши голови (Н.-Лев., І, 1956, 364); Якби нам оці вишні хто понагинав, а то не достанемо рвати (Сл. Гр.); Ще неспілі ягоди низько понагинали зелене гілля і, мов янтар, горіли на сонці (Мирний, І, 1954, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 142.