ПОНАГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Нагорнути багато чого-небудь, у багатьох місцях. Люди зразу припали до панського [відібраного у пана] поля, як до води у спеку, понагортали копи, стіжки (Коцюб., II, 1955, 62); По всьому полю рясніли хустки, жінки вигрібали пирій. Понагортали цілі копиці, підпалювали (Горд., II, 1959, 328); // безос. Такого снігу ввалило [навалило], такі кучугури понагортало, що як фортеця стала Вітрова балка (Головко, II, 1957, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 142.