ПОНАДИМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Надути повітрям, газом багато чого-небудь. * У порівн. Вони [руки] так попухли, наче хтось понадимав їх (Тулуб, Людолови, II, 1957, 164); // Натягнувши, розпрямити багато чого-небудь (вітрила, одежу і т. ін. — про вітер).
2. Збільшити в об’ємі напруженням (жили, м’язи і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 144.