ПОНАЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Найняти багатьох. Корній не занехаяв господарства, понаймав наймитів, і хазяйство все кращало (Гр., І, 1963, 403); Завів орендар свій невід, сітки, снасті; понаймав робочих і не пускає нікого на своїй часті ловити… (Мирний, І, 1954, 351); По полю пооставались тілько гуляки, що на радощах понаймали музики та й водяться з ними купами, танцюючи (П. Куліш, Вибр., 1969, 173); // заст. Взяти для користування на певний строк за плату багато чого-небудь (ділянок землі, будинків і т. ін.).
2. заст. Віддати в найми багатьох. Наняла я свого Степанка і стала пропитувати, щоб і дівчат понаймати (Барв., Опов.., 1902, 287); —За що ж це мене господь покарав отакими дітьми? Понаймаєш у найми, — года не вибуде, а вдома теж ніякої з їх помочі нема (Григ., Вибр., 1959, 31); // заст. Віддати для користування на певний строк за плату багато чого-небудь (ділянок землі, будинків і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 147.