ПОНАКО́ЧУВАТИСЯ, ується, док. Накотитися куди-небудь (про багато чогось). Так надвоє і розпався [палац]. Цегла аж у наш ярок понакочувалася, а там — страшна купа! (Мирний, І, 1954, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 147.