ПОНАКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Накрити якусь кількість чого-небудь (кожне зокрема). Юля, понакривавши долонями груди, що напинали купальник, деякий час стояла на березі (Тют., Вир, 1964, 239).
◊ Понакрива́ти столи́ — поставити на столи їжу. Святий вечір. Уже позасвічували свічки, понакривали столи (Круш., Буденний хліб.., 1960, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 148.