ПОНАКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, док.
1. неперех. Накурити (про багатьох); накурити в багатьох місцях. Оці ще мені курії! Понакурюють так, що й світу не видно! (Сл. Гр.).
2. перех., у сполуч. із сл. горілка, самогон. Добути способом перегонки якусь кількість чого-небудь (про багатьох).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 148.