ПОНАРИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, док., перех. Нарвати багато чого-небудь. Він зоставсь сам собі у хаті та й сумував, і журивсь, і з серця понаривав собі з голови волосся повні жмені… (Кв.-Осн., II, 1956, 209); Цілий човен водяних лілій понаривають [дівчата] і їдуть додому всі в білих вінках (Вишня, II, 1956, 248).
ПОНАРИВА́ТИ2, а́є, док. Напухнувши й нагноївшись, утворитися (про багато наривів).
ПОНАРИВА́ТИ3, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Прикріпити ярма до дишлів. Хлопці встали, вози підмазали, нові ярма понаривали, сиві воли позапрягали (Сл. Гр.); // Запрягти у ярма багатьох (волів).
ПОНАРИВА́ТИ4, а́ю, а́єш, док., перех. Вирити багато чого-небудь (ям, ровів і т. ін.); // Нарити багато куп землі, у багатьох місцях.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 151 - 152.