ПОНАСТОВБУ́РЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Настовбурчити багато чого-небудь. Ячмінь пішов он смугою геть понастовбурчував вусики (Тесл., З книги життя, 1956, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 153.