ПОНАСУВА́ТИ1, а́ю, а́єш і ПОНАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Насунути що-небудь на щось (про багатьох). Перед старими низенькими дверима, позакривавшись комірами й понасувавши на очі шапки, стояли вони мовчки і чекали (Вас., І, 1959, 91).
ПОНАСУВА́ТИ2, а́ють, док. Рухаючись, наблизитися (про багато чого-небудь). Берегами понасували хмари темного зелення, а між ними місцями випирались незграбні скелі та купи сірого каміння (Вас., І, 1959, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 154.