ПОНАСІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПОНАСІ́ЮВАТИ, юю, юєш, док., перех. Насіяти багато чого-небудь, у багатьох місцях. Так, бач, біда: горобці щоліто повикльовують усе, що він ні [не] понасіва (Кв.-Осн., II, 1956, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 153.