ПОНАХА́ПУВАТИ, ую, уєш і рідко ПОНАХАПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Нахапати багато чого-небудь. Поки що він у ту торбу понахапав і такого, що удівонька, виграваючи очима, і не постерегла (Вовчок, VI, 1956, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 155.