ПОНИ́ЖЧЕ, присл., розм.
1. Трохи нижче. Оця [зоря], з тисяч ясна, Що сходить від бору, Мов краєчок сонця, Це — панова з двору. Та друга, понижче, Як злото хороша, Що над ставом блима, — Нашого пробоща (Граб., І, 1959, 545).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається для позначення місця або предмета: а) трохи нижче від якого міститься, рухається або відбувається що-небудь. А понижче села четвертий, найкрутіший скрут (Фр., III, 1950, 7); б) трохи нижче якого спрямована дія. Тимко щосили розмахнувся веслом, шмагонув старого понижче спини (Тют., Вир, 1964, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 160.