ПОНИ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пони́щити. Він ще трохи почекав і бігцем кинувся до хижі. Не було там нікого і нічого. Все потрощене, понищене (Загреб., Диво, 1968, 49); Ті взірці [для красного писання] дуже вже дітворою понищені, поплямлені чорнилом (У. Кравч., Вибр., 1958, 315); // пони́щено, безос. присудк. сл. Пташку двічі обдурено — один раз, коли в неї яйце вкрадено і чуже підкинуто, а другий раз, коли її дітей понищено (Хижняк, Невгамовна, 1961, 265); В країнах звірячого фашизму права людини потоптано, понищено (Тич., III, 1957, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 162.