Що oзначає слово - "понтон"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОНТО́Н, а, ч.

1. Плавуча опора для кранів, копрів, причалів, наплавних мостів; використовується і як засіб переправи. У Радянському Союзі перші залізобетонні судна (шаланди, баркаси, понтони) з’явилися в роки першої п’ятирічки — у 1929-1932 (Веч. Київ, 3.I 1969, 3); Вузький міст пролягав через Рейн. Пукаті понтони насилу втримували на собі тонкий настил, що прогинався під вагою машин, танків і гармат (Загреб., Європа. Захід, 1961, 58); Наші вже до правого [берега] пристали. І окопались там і залягли, по шанцях ворога вогонь відкрили. На поміч їм — понтони попливли щосили… (Тич., II, 1957, 181).

2. Наплавний міст. Розшукав [Хома] їх уже за рікою, серед маси різних підрозділів, які, перехопившись по тільки що наведеному понтону, на деякий час змішалися (Гончар, III, 1959, 418); Я бачив тебе [Москву] з Балатона, в поході тобою горів. Дунайські наводив понтони… Полями угорськими брів… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 40).

3. спец. Пристосування для піднімання затоплених суден. Поруч ціла шерега рятівних приладів — круги, шлюпки, понтони… (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 94); Під корпусом затонулого судна в грунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник. Кінці рушників були прикріплені до понтонів, навмисно затоплених біля криголама (Цікава фізика.., 1950, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 165.