ПОНЯ́НЬЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Няньчити якийсь час. [Лукерія Степанівна:] Он там, на грядках, Харитониха обполює баклажани та дуже бідкається, що нікому поняньчити дитину… (Кроп., II, 1958, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 168.