ПООБВИСА́ТИ, а́є, док. Обвиснути (про багато чого-небудь). Сонце стояло посеред неба, нестерпно пекло, гарбузове листя пообвисало (Вирган, В розп. літа, 1959, 254); Постать Якова чорніла в кутку коло стіни,.. руки його пообвисали, голова хиталася на в’язах (Мирний, І, 1954, 204); // Обвиснути в багатьох місцях. «Але ж талія моя не кругла,— сукня пообвисала й теліпається, неначе на кілку»,— подумала Балабушиха (Н.-Лев., III, 1956, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 169.