ПООБРУ́БУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Рубаючи, відокремити якусь кількість чого-небудь (кожне зокрема). І на доброму древі, бува, наростає Пагоння вовче, лихе — геть пообрубуй його! (Зеров, Вибр., 1966, 381); — Найду! Руки пообрубую, а знайду, хто він… (Кучер, Прощай.., 1957, 419).
2. Обрубати кругом, з усіх боків багато чого-небудь. Їх [верби] восени пообрубували і тепер з їх чучматих голів виростали нові тонкі паростки (Гжиць-кий, Чорне озеро, 1961, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 174.