ПООБІ́ДНІЙ, я, є. Який буває або відбувається після обіду. Піп був власне у покою: В пообідньому настрою, Люльку ходячи курив (Фр., XII, 1953, 32); Тепло світило низьке пообіднє сонце (Коз., Вісімсот.., 1953, 5); Господаря застав [Микола] удома. Він тільки-но прокинувся після пообіднього сну і вмивався на порозі (Гжицький, У світ.., 1960, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 170.