ПОО́БІЧ, присл., рідко. Те саме, що оба́біч. Він [хлопчик] усе хлюпощеться [в калюжі], бродить та весело позирає пообіч (Л. Янов., І, 1959, 409); Пообіч рівних стежечок важко хилилися айстри (Збан., Курил. о-ви, 1963, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 171.