ПОО́ДАЛЬ, присл. На деякій відстані від кого-, чого-небудь; осторонь від когось, чогось. З дзвіниці виходять дівчата..; за дівчатами поодаль ідуть пишаючись парубки (Кроп., II, 1958, 7); — Бережись, дядьку, чого став? — крикнув чийсь різкий голос. Никанор одсахнувся і став поодаль (Мик., II, 1957, 95); Випрану сорочку [нейлонову] краще сушити на плічках, поодаль від джерела тепла (Веч. Київ, 2.III 1966, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 176.