ПООСІДА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Осісти (про багато чого-небудь). В високій просторій столовій поосідали всі чотири кутки і підлога посередині так випнулась, неначе стала черевата (Н.-Лев., І, 1956, 619); // Стати нижчим від ущільнення, руйнування і т. ін. (про багато чого-небудь). — Де були коші і не розбереш, де що й було: забудувалось, вали поосідали і зрівнялись із землею (Стор., І, 1957, 226).
2. Поселитися в певному місці (про багатьох). Знаєш, скільки їх, колишніх вояків, зараз у Криму по тилах поосідало? (Гончар, II, 1959, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 178.