ПОПАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Панувати якийсь час. Якби тобі довелося В нас попанувати, То знав би ти, пане-брате, Як їх називати, Отих твоїх безталанних Дівчаток накритих (Шевч., II, 1963, 209); // Жити по-панському якийсь час. — Ти б, серце, вічно панувати хотіла. Доволі. Попанувала, і годі (Коцюб., II, 1955, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 182.