ПОПЕКТИ́СЯ, ечу́ся, ече́шся, док.
1. Одержати опіки або зазнати відчуття болю від вогню, сонця, чого-небудь гарячого, їдкого. Він Сіркові набрав [галушок] у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся! (Укр.. казки, легенди.., 1957, 41); Її обрятували парубки та дівчата, вибігши на її крик та погасивши пожежу. Вона страшенно попеклася (Гр., І, 1963, 343); В дорозі його вид попікся та почав лупитися (Кос., Новели, 1962, 99); // у сполуч. із сл. смага. Стати сухими і шершавими від внутрішнього жару, спраги (про губи); // у сполуч. із сл. кропива. Те саме, що пожа́литися. — Ну, та й кропива ж тут, чисто попікся. Де ти, Соломіє? Поночі й не видко (Коцюб., І, 1955, 336); // перен., розм. Зазнати невдачі, мати несподівану неприємність. Суд — то важна справа, легко попектися (Фр., IX, 1952, 419).
2. Спектися, стати готовими (про вироби з тіста, страви з м’яса і т. ін.). Швидко не швидко, але, нарешті, попеклися пряники. Петро Купріянович повиймав їх з печі (Л. Янов., І, 1959,216).
3. Пектися якийсь час (про вироби з тіста, страви з м’яса і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 184.