ПОПЕЛИ́ТИ, и́ть, недок., перех. Перетворювати на попіл; спалювати. Довкола покоси вогонь попелив, гармати змагалися з небом самим і весь виднокіл, як туман, застелив дим (Голов., Поезії, 1955, 8); * Образно. Хто світле немовля живе від лона матернього рве, І розтліває, і сквернить, І чисте серце попелить? (Рильський, II, 1960, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 184.