ПОПЕНЯ́, я́ти, с., розм.
1. Дитина попа. Він проклинав у думках і попадю, і цю бісову кухню, і всіх попенят, яких мусила невільниця-Анничка і нагодувати вечерею, і помити за панством усі тарілки й склянки… (Козл., Ю. Крук, 1957, 471).
2. зневажл. Те саме, що піп. Дехто із співучасників Московського походу залишилися без нагороди.. Адже не з їхньої вини зрадливе боярство обрало на московський трон це попеня… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 185.