ПОПЕРЕМІ́ННО. Присл. до поперемі́нний З церкви доносився поперемінно то слабий, тремтячий тенор панотця, то верескливий та пискливий хор сільських школярів (Фр., II, 1950, 365); — Будемо нести поперемінно, одній тут забагато! — сказала я і швиденько пішла вперед (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 192.