ПОПЕРЕ́ЧНИК, а, ч.
1. Уявна або зроблена лінія по ширині чого-небудь. Богдан Хмельницький знав кілька форм таборів — найчастіше робили у чотири ряди, з крилами, довшими за поперечники (Панч, Гомон. Україна, 1954, 319); // Те саме, що діа́метр. Поперечник його [Місяця] становить трохи більше чверті земного (Рад. Укр., 4.I 1959, 4).
2. рідко. Те саме, що попере́чка. В середині корпуса ліри на поперечнику («зятьку») закріплений волок з дерев’яним коліщам (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 195.